Американські журналісти не впоралися з латиною. Історію про «винність» Рацінгера їм довелося вигадувати.
Забавні речі відбуваються, коли некомпетентні люди починають радити фізикам, як їм слід ремонтувати Великий адронний коллайдер, або вказувати Папі, як йому керувати Церквою. Чергова спроба ЗМІ представити світу «поганого Папу-Рацінгера» – прекрасна тому ілюстрація.
Цього разу в погоню за антипапськими плюшками включилося агентство Associated Press. Роздобувши вельми сумнівним способом документи першої половини 80-х, які стосуються листування курії Окландської дієцезії з Конгрегацією віровчення з приводу справи американського священика Стівена Кізлі, якого звинувачували у сексуальних домаганнях до дітей, редакція AP з тріумфом виявила на одному з них підпис кардинала Рацінгера. Та от халепа – документ складений латинською мовою, недоступною розумінню дипломованих співробітників одного з найбільших міжнародних інформаційно-новинних агентств світу. Зрозуміло, адже їх кваліфікація не передбачає читання Цицерона, їх завдання – відшукувати в куріальних архівах нечистоплотних співробітників, готових за понюшку тютюну або пару сотень доларів винести звідти необхідний замовнику папірець.
Що ж робити, не пропадати ж такому «доказу»?! – І трудівники пера біжать до декана факультету класичної філології Південно-Каліфорнійського університету Томаса Хабінека з проханням ознайомити їх зі змістом знайденого. Професор, очевидно, більш звиклий до вишуканої мови латинських класиків, ніж до канцелярської латини римської курії, строчить переклад, і радісні журналісти біжать назад до редакції. Діставшись до столів, з компроматом на чергових жертв, вони розгортають заповітний папірець і – о диво! – Очі ймуть віри від такого щастя! Переклад, виданий професором, свідчить, що кардинал Рацінгер у відповідь на прохання дієцезії «позбавити сану» злочинного священика заявляє, що заради блага Вселенської Церкви це видається недоцільним, ретельний розгляд справи вимагає значного часу, а поки слід супроводжувати о. Кізлі батьківською турботою, роз’яснивши йому причини такого рішення Конгрегації. Скандал! Тремтячими руками Джилліан Флаккус (вже з таким-ось прізвищем журналістові гріх не вміти читати Горація в оригіналі!) набиває на клавіатурі замітку – і ось, після схвалення редактора, з всесвітньої мережі починають розлітатися заголовки: «Майбутній Папа призупинив педофільський процес». Републікації, переклади, інтерпретації, гнівні відгуки читачів … AP збирає плоди швидкої слави.
Мало хто в цьому сум’ятті побажає ознайомитися зі справжнім текстом документа, кепська та зменшена копія якого необачно, додана до замітки. Але для людини, що трохи розбирається в тому, про що з таким розголосом повідомляє AP, відразу стає ясно те, що пройшло повз увагу як шанованого професора-філолога, так і гораціевского тезки – та й не могло не пройти, тому що кожен знається на тому, чого навчений, а коли намагається влізти в чужу для нього сферу, то неодмінно буде виглядати як слон в посудній лавці.
Про що ж насправді йде мова в документі? Єпископ, який звернувся до Конгрегації віровчення, насправді не просить покарати о. Кізлі «позбавленням сану», а просить диспенсацію (звільнення) «від усіх священицьких обов’язків», про яку, як випливає з документа, просить сам о. Кізлі, оскільки в документі він іменується «прохачем» (orator). Справа в тому, що до недавнього часу навіть повне позбавлення клерикального статусу не звільняло священика від обов’язку дотримуватися целібату, і про диспенсаціі від такого обов’язку священик повинен був особисто просити єпископа, а єпископ звертався з цією справою до Риму. Відповідь Конгрегації, підписана Рацінгером, мало чим відрізнялася від відповідей в десятках і сотнях подібних справ, а саме – як би не хотілося священику кинути все просто зараз і одружитися або якось ще облаштовувати своє життя, все ж таки, крім його власних побажань необхідно враховувати і благо Церкви, по відношенню до якої він зв’язав себе деякими зобов’язаннями, тому така крайня міра як позбавлення клерикального статусу застосовується лише після детального розгляду всіх обставин, а звільнення від обов’язку целібату надається після закінчення деякого встановленого строку (у той час воно надавалося зазвичай не раніше , ніж прохачеві виповниться 40 років, а о. Кізлі на момент прохання було 38). Причини, якими обґрунтовувалося прохання були визнані досить серйозними (gravis momenti), проте Конгрегація не вважала можливим не враховувати негативні наслідки, які надання такої диспенсаціі може спричинити для спільноти віруючих, особливо беручи до уваги молодість прохача (attenta iuvenili praesertim oratoris aetate). Іншими словами, невідомо, що ще накоїть цей прохач, якщо відпустити його у вільне плавання. Як бачимо, там де пан Флаккус вбачає страх розголосу і скандалу, насправді має місце турбота про те, щоб не залишити без нагляду і піклування потенційно небезпечного для спільноти і самого себе священика.
Саме причини відмови Конгрегації у проханні рекомендує роз’яснити Кізлі Рацінгер (apte patefaciendo rationem agendi huius Dicasterii), не забувши при цьому супроводжувати його батьківською турботою, оскільки, як це не здасться дивним світському журналістові, священик (та й будь-християнин) повинен залишатися для єпископа сином , в як би глибоко він не загруз у гріху. При цьому дана відповідь Конгрегації ніяк не зобов’язувала керівництво дієцезії, яке могло без жодних утруднень, хоч і не позбавляючи клерикального статусу, заборонити негідного священика в служінні і позбавити його всіх душпастирських обов’язків, що, як я видається, і було зроблено ще до всього цього листування (не служив же він Месу, коли сидів у в’язниці в кінці 70-х).
Таким чином, мова йде зовсім не про «припинення педофільського процесу», а про вимогу детального розгляду справи, перш ніж дати священику диспенсацію, яка звільнить його від контролю церковного керівництва і дасть можливість педофілу укладати церковний шлюб.
Звідки знати про все це пану Флаккусу – та й навіщо, якщо незнання, своє і читачів, приносить настільки солодкі плоди слави?
Все-ж-таки правий був Ульянов (Ленін), коли стверджував, що не кожна кухарка може керувати державою. Народу фраза сподобалася, а от заперечення – не дуже, тому в народній чутці сенс твердження з часом і змінився на 180 градусів. Схоже, журналісти також вважають, що їм до снаги без знання латини і нюансів ватиканського діловодства розібратися в запилених куріальних паперах 30-річної давнини. Що ж, такий запал Ілліч, напевно б схвалив, але тільки от спочатку він рекомендував «свідомим робітникам і солдатам» як слід підучитися (ПСС, т. 34, с. 315).
фінансово.
Щиро дякуємо!
